Цифровим годинникам виповнилося 50 років: повна історична хронологія. Частина 1
Від експериментального Hamilton Pulsar до неймовірно успішного Apple Watch
Автор: Finlay Renwick Частина 2 >>>>
В майстерні Гарленда на півночі Техасу інженер на ім'я Джордж Г. Тис працював над вирішенням однієї з найсерйозніших проблем годинникової справи. Це був кінець 1960-х, час космічної гонки, переважання сталі, скла й неону, час спроб створення літаючого автомобіля, їжі в таблетках і великих технологічних проривів.
У той же самий час у більш ніж 1400 милях від Гарленда, в Ланкастері (Пенсільванія), керівник відділу досліджень та розробок американської годинникової компанії Hamilton Watch Company Джон М. Берген намагався вирішити ту ж проблему. Але інженер та його першокласна команда вперлися в стіну: Берген не розумів, як можна зменшити цифровий годинник до розміру наручного.
Роками годинникові мануфактури й найняті ними інженери прагнули вписати своє ім'я в майбутнє цифрових годинників, зробивши їх безпрецедентно точними й зрозумілими, а також наділити футуристичними характеристиками. Аналогові годинники існували протягом багатьох століть, а цифрові без стрілок — тільки з 1956 року.
У 1957 році компанія Hamilton створила перший в світі електронний годинник із традиційним циферблатом і стрілками Hamilton Electric 500. Але час наступного етапу — годинників, оснащених комп'ютерною мікросхемою без рухомих елементів, — ще не настав.
Заголовки газет рясніли новинами про електронні кварцові годинники, створені провідною японською компанією Seiko. Швейцарці не відставали, представивши власні електронні моделі. А Hamilton в цей час втрачала гроші (тільки у 1970 році збиток склав 24 мільйони доларів), тому компанія відчайдушно прагнула довести всьому світові, що з нею потрібно рахуватися, адже Hamilton — це серйозний та перспективний гравець в світі кварцових годинників.
Передбачалося, що новий сміливий продукт під назвою Pulsar дасть такий необхідний компанії поштовх. Крім того, Hamilton вирішила «розіграти космічну карту» — оскільки дослідження космосу були найпопулярнішою темою для розмов, компанія побудувала на цьому частину своєї маркетингової стратегії. «Тихі, наче сам космос», — зазначалося в рекламі, маючи на увазі, що годинник Hamilton не цокає.
Незабаром компанія інженера Тиса Electro/Data та Hamilton об'єднають зусилля: перша надала внутрішню технологію для нового годинника, а друга — світлодіодне підсвічування. У 1970 році тандемом був створений прототип, а до 1972 року публіці вже представили нове покоління Hamilton Pulsar — цифровий годинник, названий на честь обертової нейтронної зірки, що випромінює яскраві магнітні промені світла. Успіх був приголомшливим.
Новий Hamilton PSR Digital Quartz вартістю £ 675. На зображенні вище: оригінальна модель Pulsar P2 «Time Computer», винайдена півстоліття тому, в 1972 році
Ідейним натхненником створення перших цифрових годинників вважається Стенлі Кубрик, який в 1966 році звернувся до компанії Hamilton з пропозицією розробити годинник для його наступної картини в жанрі епічної наукової фантастики «2001: Космічна одіссея». Потім кінематографіст зв'язався з IBM, найбільшою на той час комп'ютерною компанією в світі, з проханням створити ескізи й креслення, котрі дадуть уявлення про те, як можуть виглядати персональні комп'ютери у майбутньому. Саме це згодом вплинуло на HAL 9000, персонаж картини, наділений штучним інтелектом.
Аерокосмічні інженери розробили панелі, дисплеї та пристрої, якими були оснащені зсередини космічні кораблі. І коли справа дійшла до створення настінного годинника з майбутнього, чогось неодмінно цифрового, логічним було звернутися до найбільшого виробника годинників у країні.
В результаті була розроблена футуристична конструкція, що складалася з плескатої пластикової сфери, яка рухається по трубках Никсі (скляні трубки з дротяними нитками, котрі утворюють цифри, накладені одна на одну). Вони були заповнені неоновим газом і працювали від електрики.
Крім того, компанія Hamilton створила наручний «космічні» годинник Hamilton X 01, який зовні виглядав як широка сталева манжета. Він з'явився в кадрі всього на 20 секунд на зап'ясті Френка Пула, котрий зіграв Гері Локвуд. На жаль, глядачі так і не побачили кадри з настінним годинником Никсі, оскільки вони були вирізані у процесі монтажу.
Джон М. Берген і Річард С. Уолтон, які колись уже працювали разом над запобіжником із таймером в військовому підрозділі Hamilton, були раді новому проекту. Адже якщо вийшло створити цифровий годинник нібито з майбутнього, то чому б не створити реальний цифровий годинник? І не вистачало лише одного — ресурсів. У цьому їм допомогли Джордж Г. Тиса та його компанія Electro/Data, що надала твердотільні технології.
Але найбільша проблема полягала в тому, що у 1969 році ще не існувало креслення годинників, в яких використовуються комп'ютерні технології. Існували сотні, якщо не тисячі, креслень, до яких можна було звернутися, працюючи над новими механічними годинниками. Але створення повноцінного цифрового прототипу без стрілок – крок в невідомість.
Цифрові будильники існували з 50-х років, але вони підключалися до електромережі та не призначалися для носіння із собою. «Цей годинник був першим в своєму роді», – пояснював Х'юстон Роджерс, який працював у Hamilton із 1967 по 2004 рік. «Світлодіодна технологія – розробка NASA, ні в кого більше її не було».
Акумуляторна система сама по собі була дуже складною. Єдиний варіант, при якому годинник не розряджався миттєво, – це відображення часу виключно після натискання на кнопку з підсвічуванням циферблату всього на одну секунду. 40 років пізніше інженери, які працювали над Apple Watch, вирішили цю проблему, але вже в п'ятому поколінні Series 5, що вийшла у 2019 році. До слова, з боку Apple частенько звучать уїдливі ремарки з приводу механічних годинників, у яких століттями були «включені дисплеї».
Під час перших прес-релізів нових цифрового годинника Hamilton Берген доводилося нелегко – намагаючись приховати від пильних журналістів вищезазначені особливості, він непомітно для оточуючих міняв батарейки. Більш того, на той момент це був і не годинник зовсім.
Hamilton та Electro/Data повинні були створити твердотільний комп'ютер, який помістився б у корпус годинника. Навіть незважаючи на відсутність рухомих частин, всередині розташовувалися 3,474 транзистори, і якщо пошкодити або змістити хоча б один з них, то пристрій виходив із ладу повністю. Логічно, що на цьому етапі розробки годинник Pulsar ще не міг випускатися серійно, тому вся робота виконувалася вручну.
Американський реліз Pulsar «Time Computer» відбувся 5 травня 1970 року на «Вечірньому шоу Джонні Карсона», одному з найпопулярніших ток-шоу в країні, яке збирало біля екранів до 9 мільйонів людей. Годинник Pulsar був представлений у футуристичному обтічному корпусі, виконаному з 18-каратного золота, включаючи браслет. Усередині ховалися сім керамічних плат, об'єднаних між собою. Їх вручну створювали з нуля та паяли інженери Hamilton.
Плата, що відповідає за хронометраж, живиться від кварцового кристалу, а сам годинник працював на трьохелементній батареї на 4,5 В, яка перезаряджається. Замість стрілок – світлодіодний екран із синтетичного рубіну з 27 діодами на кожній цифрі. Відображення часу тривало всього 1,25 секунд після натискання кнопки, розташованій на лицьовій панелі годинника. При більш тривалому утриманні кнопки замість годин і хвилин починали відображатися секунди.
Унікальний фотосенсор безперервно відстежував навколишнє освітлення й відповідно до нього регулював яскравість дисплею. Цей годинник дійсно нагадував дивовижний прилад із науково-фантастичного оповідання. Мета була досягнута.
«Машина нарешті позбавила Міккі Мауса роботи», — сказав Карсон, демонструючи функції дати й часу. «Це щось надприродне, чи не так?» Потім він оголосив ціну: «Годинник буде продаватися за ціною... я думаю, ми можемо згадати про це, вірно? Він надійде у продаж у наступному році й буде коштувати 1500 доларів».
Ед МакМахон, спікер заходу та приятель Карсона, що сидів праворуч від нього, приголомшено присвиснув, перегортаючи сторінку презентаційної промови. «Годинник також покаже вам точний час вашого банкрутства», — сказав Карсон, і публіка завмерла.
Ймовірно, Берген, якому на той момент було 36 років, декілька засмутився, що його шедевр висміяли по національному телебаченні, але американська публіка була приголомшена. Газета New York Times назвала новий годинник «наручним комп'ютером космічної ери», а також заявила, що настала «нова ера в науці про вимір часу». Один годинниковий експерт і взагалі назвав цифровий дисплей «найбільшим технологічним проривом з часів появи волоскової пружини у 1675 році».
«Хоча Джонні й не виглядав надто враженим, країну нам вразити вдалося», — каже Х'юстон Роджерс із Hamilton. — Ніхто в галузі ще не бачив нічого подібного, тому всі були зацікавлені в придбанні технології для використання у власних продуктах».
У 1972 року перше покоління Pulsar нарешті з'явилося у продажу, але вже з покращеним світлодіодним дисплеєм і вдосконаленим внутрішнім модулем. Версія з 18-каратного золота продавалася за ціною 2,100 доларів (більше, ніж найкраща модель Rolex на той час) та була обмежена 400 екземплярами. Годинники надійшли до модних магазинів Tiffany's та Neiman Marcus, і перший тираж був розпроданий за 72 години.
«Ми як співробітники відчували хвилювання та пишалися тим, що працювали над Pulsar. Покупці були у захваті від цього годинника», — говорить Роджерс, який до цього дня носить свій Pulsar. «Коли я носив годинник на публіці, завжди збиралися натовпи людей, охочих подивитися на нього й висловити своє захоплення. Годинник продавав сам себе, і якби люди могли його собі дозволити, вони б неодмінно пішли й купили».
